Гарматюк Любов Іванівна

25-ий спомин-світлинка осіннього етюду
«Мить  життя гімназіЇ ім.І.Франка:
її Відродження»

  Із ювілеєм – 25 - літтям

21 вересня

День Відродження

Української гімназії ім.І.Франка

Як нездоланну гору, як незриме дно, -

Шукають Істину люди в житті давно…

Може, вона - лиш дзеркало потаємного, -

Світлого -  в світлому серці, і в темному - темного?

У життях наших величних

Є один простий секрет:

У них горять і гаснуть Свічі, випромінюючи лет...

Три Свічі: Свіча Надії, Віри і Свіча Любові 

Свята і праведна твоя дорога,

І ти на ній чимало літ!

Ти справжній вчитель - це від Бога!

І ти не йдеш - летиш у світ!

Її Величності Гімназії та жертовному педагогічному Колективу усіх поколінь присвячується

Посріблились коси у моєї школи,

Десь у  вас сріблинки в косах забрелись...

І калина плаче гронами-сльозами,

Бо не всі сьогодні в кетяг заплелись.. 

25-ий спомин-світлинка осіннього етюду

«Мить  життя гімназіЇ ім.І.Франка»

(її величності Гімназії та жертовному педагогічному Колективу присвячується)

 Ось і завереснів Тернопіль, закружляла в осінньому шкільному вальсі Україна - молода ювілярка, якій нещодавно виповнилося 25 Незалежних років...

                    Перший осінній лист… Жовтобагряно… Перший поцілунок бабиного літа…Сонцесяйно на душі… Двадцять Перший День вересня…

Біжать заклопотано батьки з діточками під парасольками вересневих осінніх жоржин, айстр, соняшників.  Мчать назустріч новому, незвіданому, невідомому…

Наше гімназійне  свято – гармонія світу дорослих і дітей у вимірі, на жаль, воєнного літа, але нової, сильної України, яка вітає ТУГ -  2016...із ювілеєм - 25 літтям Відродження...

  Є дні, що минають і непомітно  зникають без сліду, нічого не залишаючи по собі, нічого не знаменуючи. Але є й такі, що ніколи не минають, що завжди з нами. Один із них увібрав у себе безсмертне дихання душі. Бо він такий великий і незбагненний, як життєдайний дощ, як весняний вітер, як щедре сонце - це 21 вересня  - День Відродження Української гімназії ім.І.Франка

 

Сенс життя полягає в тому, щоб стати щасливим. Але додам: він полягає у пошуку. У пошуку самого себе в цьому величезному і незрозумілому світі, у пошуку прекрасного. Сенс життя – навчитися жити по-справжньому. Що це означає? Це значить навчитися бачити найпростіше, помічати зорі навіть у буденних калюжах на життєвих шляхах і перестати жити складними формулами та розрахунками, а повністю довіряти своєму серцю, своїй душі.

 Як нездоланну гору, як незриме дно, -

Шукають Істину люди в житті давно:

А вона така - що й не знать, яка, і де її

В світі шукати?

Яким її іменем тут, на землі, називати?

Називає кожен за власним бажанням:

Правдою, Величчю, Славою чи Коханням,-

А вона нізвідки дивиться іронічно:

То кривди, то глуму, то зради земне явивши обличчя.

Може, вона - лиш дзеркало потаємного, -

Світлого в світлому серці, і в темному - темного?

У життях наших величних

Є один простий секрет:

У них горять і гаснуть Свічі, випромінюючи лет...

Три Свічі: Свіча Надії, Віри і Свіча Любові -

Три вогні святих та грішних в серці, рідні нам до болю...

Життя нетлінне і Життя прекрасне,

Та буває часто так: раптом наші свічі гаснуть -

Це недобрий,  кажуть,  знак...

Навкруги землі не видно - страшно, холодно -і в ній,

В цій темноті дуже легко думать:

Може, Друг -це ворог мій?!

Зраду прийнять за кохання,

Сліпо викинуть квітки

І не вирватись до рання з моторошної темноти.

Не лякайтесь, істерично не кидайтесь згаряча.

Черкніть сірником ви звично -

Знов горітиме Свіча!

Знов Душа буде зігріта, знову сяйво навкруги...

І тонкий промінчик світла вас підхопить догори...

Друже мій, життєві миті треба з полум"ям прожить!

Ким би Ти не був на світі, не гаси Вогонь Душі!

Учителю! Свята і праведна твоя дорога,

І ти на ній чимало літ!

Ти справжній вчитель - це від Бога!

І ти не йдеш - летиш у світ!

Господи! Ти мене так безконечно полюбив ! Тож благаю Тебе, щоб я чимраз більше зростала у любові до Тебе і все старалася виконати Твою святу волю...

Ти маєш щодо мене свої наміри, подай ж мені світло, щоб  могла їх пізнати, подай і ласки, щоб я могла з ними жити аж до остаточного спасіння моєї душі...

Нехай у кожній хвилині, добрий Ісусе, моя душа злітає до Тебе, нехай моє життя буде одним нерозірваним почуванням Любові до Тебе!

 Коли міняли честь неначе крам,

 А правду–совість кидали за ґрати,

 В серцях людей Ви спорудили храм,

 Якому там повік-віків стояти.

 Вогонь, запалений Франком, Тарасом

 У нашім серці не погас –

 Він став над простором і часом

 Він будить нас, він кличе нас!